Чи дискредитовано біогаз?
Інтервью СЕО АгроБиогаз Ольга Сидорчук излательству The Ukrainian Farmer (№3 март 2019 р.)
Чи дискредитовано біогаз?
Ольга Сидорчук, канд. техн. наук, генеральний директор AgroBiogas
Останнім часом активність будівництва біогазових станцій в Україні знизилась
Ще кілька років тому тема переробки органічних відходів сільгоспвиробництва на біогаз серед вітчизняних аграріїв була досить популярною. Чимало з них жваво цікавився технологіями видобутку енергії з відходів підприємства, розглядав можливість будівництва власної біогазової станції і інвестував в це гроші. Зараз же, попри наявну зацікавленість у біогазових технологіях відмічається зниження темпів реалізації об’єктів біогазового виробництва. Невже біогазовий проект виявився для України нежиттєздатним? Про це ми розпитали директора компанії AgroBiogas, кандидата технічних наук Ольгу Сидорчук, яка має багаторічний практичний досвід роботи по розвитку та впровадженню біогазових потужностей в Австрії, і розвиває тему біогазових технологій в Україні.
Пані Ольго, оскільки ви практик, перше моє питання теж буде практичним – про елеватори. Чимало зернозберігальних підприємств в Україні з метою оптимізації витрат переходять на використання відновлюваних видів палива замість дорогого природного газу шляхом переоблаштування зерносушарок для роботи на пелетах, трісці, соломі, лушпинні. Але жодного разу я не чув, щоб хтось з елеваторників розглядав в якості альтернативи біогаз, хоча замінити газ газом, здавалося б, найбільш логічно. Чому так?
Дійсно, біогазових станцій на елеваторах нема, хоча кожний з них щосезону після очистки збіжжя накопичує десятки тонн відходів, які можна переробити на біогаз. Втім, для сушіння зерна використовується значна кількість природного газу, і для повного заміщення його біогазом потрібна станція відповідної потужності, яку, у свою чергу, необхідно забезпечити відповідними обсягами сировинної бази, яких наявні відходи елеватору можуть і не забезпечити. Це по-перше. По-друге, споживання газу на елеваторах має сезонний характер – левова частина його споживається восени і на початку зими, коли надходить врожай пізніх культур. А біогазова станція передбачає безперервний режим експлуатації, що пояснюється технологічними особливостями процесів її запуску та виведення напроектну потужність, а також відсутністю можливості переведення її у режим stand-by. Тому впровадження біогазових технологій не є оптимальним рішенням для сезонних підприємств.
При цьому, у логістично-привабливій зоні навколо елеваторів часто розміщені тваринницькі підприємства. І за реалізації біогазової станції на таких господарствах, органічні відходи зернозбиральних підприємств розглядаються в якості додаткового джерела сировини. Даний підхід дозволяє забезпечити утилізацію органічних відходів підприємства, оптимізувавши вихід біогазу та якість біодобрив за рахунок доступних відходів і залишків рослинництва. А вироблений біогаз надає широкий спектр подальшого використання, в залежності від потреб підприємства. До прикладу, біогазова станція потужністю 5,7 МВт, що утилізує відходи птахофабрики на Дніпропетровщині, генерує електричну енергію із наступним її постачанням в мережу за «зеленим» тарифом, а теплова енергія з біогазу заміщує значні обсяги природного газу, необхідні для опалювання пташників на постійній основі.
Тоді чому біогазові технології в Україні втратили ту популярність, яку вони мали ще порівняно недавно?
Не можу погодитись щодо втрати популярності біогазовими технологіями, кількість запитів і рівень зацікавленості ринку навіть зростає. Проте наявні дві основні перепони на шляху розвитку біогазових технологій в Україні: наявне стимулювання сектору відновлюваної енергетики, та дискредитація самої ідеї ефективності біогазових технологій компанією, яка найактивніше їх просувала.
Необхідно визнати, що більшість реалізованих біогазових станцій в Україні не досягли проектної потужності. Причинами цього стали як постачання застарілих технологій та обладнання, підібраного без врахування особливостей сировинної бази. Коли інвестор, вклавши значні кошти в проект, не отримує очікуваної проектної потужності об’єкту в очікувані строки, а відповідно, не окупає капітальних інвестицій, звичайно, його ставлення до біогазових технологій змінюється на негативне.
Маю заспокоїти: будь-яка біогазова станція із незадовільними експлуатаційними показниками приводиться до діючого стану. І такий приклад в Україні вже є – біогазова станція, розташована на фермерському господарстві в Баришівському районі на Київщині. Для цього мені, як технологу, знадобилося півроку. За цей період було визначено проблеми, що умонежливлювали експлуатацію, розроблено та впроваджено технологічну карту виробництва. І ось наприкінці 2018 року біогазова станціяпрактично вийшла на проекту потужність. Основна причина незадовільної роботи об’єкту – вибір хибної одностадійної технології біогазового виробництва, вже років 20 як визнаної в Західній Європі неефективною.
Чи є інші чинники, що впливають на розвиток біогазових технологій в Україні?
Так, наявні темпи розвитку біогазових технологій в Україні також спричинені сприйняттям та очікуваннями інвесторів. Скажімо, як ці технології сприймаються в ЄС? Утилізація органічних відходів будь-якого виробництва – є вимогою. Жодне підприємство не отримує дозволу на виробництво основної продукції у разі відсутності блоку утилізації супутніх органічних відходів. Супутнє ж отримання біогазу і його реалізація – це приємний бонус.
В Україні ставлення геть протилежне. Біогазова станція, що не окупається у короткі строки із наступним сталим прибутком, інвестору не цікава. Тому логічно, що більш прибутковасонячна і вітрова енергетика зараз набагато більше лобіюється. Але ж питання утилізації органічних відходів при цьому не вирішується. Тому періодично і з’являються відповідні повідомлення в засобах ЗМІ про знайдені закопані, викинуті чи вилиті органічні відходи. Коли у підприємців в Україні сформується розуміння, що органічні відходи господарства – це джерело енергетичного врожаю, відповідно прибутку, тоді сформується і відповідальне ставлення до них, а біогазові технології сприйматимуться, як засіб отримання доступу до енергії з органічних відходів.
Невже у біогазових станцій так погано з окупністю, що наші виробники вважають невигідним вкладати гроші у їх будівництво?
Залежить від того, з чим порівнювати. Сонячні і вітрові станції, мабуть, окуповуються швидше, ніж біогазові. Але оскільки ми почали з елеваторів, то який термін їх окупності вважається прийнятним? Приблизно 5-7 років, так? Я ж можу сказати, що правильно спроектована, з урахуванням специфіки сировинної бази, біогазова станція після виведення на проектну потужність окупається в середньому за 5 років. Звертаю увагу, що це строк окупності, розрахований лише по вартості електричної енергії з біогазу, що подається в мережу за «зеленим» тарифом.
Але вироблений у біогазовій станції біогаз – це джерело не тільки електричної, але й теплової енергії, використання якої так само генерує прибутки. Розраховувати слід не на весь обсяг теплової енергії з біогазу, оскільки близько третини його йде на підтримання виробничих процесів самої біогазової станції, а решту можна використовувати з огляду на наявні потреби підприємства. У разі відсутності потреби у заміщенні частини обсягів природного газу безпосередньо на підприємстві, де утворюються органічні відходи, ефективним є рішення щодо створення суміжного виробництва. Одним із варіантів є будівництво тепличного господарства. Крім того, в результаті розщеплення органічних відходів, утворюється готове до використання органічне добриво. Якщо гній з ферми придатний до використання в якості добрива лише після відлежування протягом півроку-року, біогазові технології інтенсифікують процеси природного розкладання органічних речовин, скорочуючи їх до 30-35 діб. Якщо рештки соломи, залишені в полі, повністю перегнивають у грунті протягом кількох років, то біогазові технології дозволяють розщепити їх за 40-52 дні. Причому «виготовлене» у біогазовій станції добриво легко засвоюється рослинами, оскільки поживні речовини у ньому знаходяться у найбільш доступній для засвоєння формі. Таке добриво цінне і для ґрунту, оскільки відновлює його родючість.
Нарешті, як оцінити екологічний і соціальний прибуток від роботи біогазової станції? Скільки коштують не засмічені поля, не отруєні водоймища і підземні води, не викинуті в повітря парникові гази зі смітників? Скільки коштує здоров’я і спокій людей, які можуть просто вільно дихати поруч зі свинофермою, птахофабрикою чи корівником?
Кожний завідуючий свинофермою вам скаже, що повітря, яке не смердить, це не варта уваги лірика, тому давайте ближче до грошей. В Україні діє «зелений» тариф на сонячну і вітрову електроенергію, а чи є такий тариф на біогаз?
Власне так, маємо державне стимулювання, а саме – «зелений» тариф на електричну енергію з біогазу, що наразі складає 12,38 євроцентів/кВтел*год. З 01 січня 2020 року згідно законодавства очікується його зниженння на 10%, а з 01 січня 2025 року – ще на 10%. Протягом 2018 року у Комітеті паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки відбувались обговорення обгрунтувань щодо недопущення такого пониження і щодо ризику зупинки сектору відновлюваної енергетики після 2020 року у разі прийняття такого рішення. Надважливо зберегти діючого сьогодні тариф.
Тобто біогаз як такий сьогодні не продається і не купується?
Біогаз – ні, тому що він не є кінцевим продуктом біогазового виробництва, а таким собі «півфабрикатом». В «сирому» біогазі зазвичай міститься до 70% метану, а решта – вуглекислий газ, а також до 1% домішок, що підлягають обов’язковому видаленню з біогазу перед його наступним використанням. Біогаз – джерело отримання електричної та теплової енергії, у разі його передачі на спалювання у когенераційному модулі. Окрім того, біогаз може бути очищений до рівня природного газу – до біометану. Біометан вже можна продавати, перекачувати в загальну газотранспортну систему. В Європі в ряді країн біометан використовується у міському транспорті, наявні газові заправні станції. В Україні біометан поки не набув розповсюдження, але за відповідних умов, впевнена, рухатимемось у цьому напрямку і ми.
Якщо йдеться про необхідність змін в законодавство, то можна говорити, що майбутнє у біогазових технологій в Україні все ж таки є?
Обов’язково є, причому не просто майбутнє, а сталий розвиток біогазових технологій. І воно тим ближче, чим скоріше ми переглянемо й усвідомимо, що споживче ставлення до навколишнього середовище – це шлях в нікуди, а відповідальне ставлення до утилізації органічних відходів підприємств і домогосподарств – енергонезалежний шлях розвитку суспільства.