Серія статей “Біогаз – енергетична незалежність України” СЕО АгроБіогаз к.т.н. Ольга Сидорчук виданню AgroExpert.
Журнал AgroExpert
Законодавче регулювання об’єктів утилізації та енергетичного перетворення органічних відходів та решток
Ольга Сидорчук, канд. техн. наук, генеральний директор AgroBiogas
Продовжуючи серію статей щодо біогазових технологій, розглянемо аспекти законодавчого регулювання відновлюваної енергетики, зокрема сектору біогазового виробництва на загальноєвропейському та державному рівнях. Розкриває тему експерт сектору, кандидат технічних наук, генеральний директор компанії AgroBiogas, Сидорчук Ольга.
Світовий досвід підтверджує необхідність широкого розповсюдження використання відновлюваних джерел енергії там, де наявний попит на електричну та теплову енергію, а також у транспорті. При цьому, якщо у більшості європейських країн технічно-придатний для цього потенціал обмежений, а його розробка часто потребує високих капіталовкладень, то в Україні він практично не використаний.
Для виробництва відновлюваних джерел енергії доступні відходи та рештки органічного походження, як харчові відходи домогосподарств, супермаркетів, готельно-ресторанного бізнесу; твердий гній, рідка гноївка, пташиний послід; солома, силос; відходи харчової та переробної промисловості тощо.
Так, сільське господарство є найбільшим потенційним постачальником біомаси для енергетичного використання, причому увага має приділятись наявним органічним відходам та решткам рослинного та тваринного походження, що досі найчастіше не утилізуються відповідним чином, жирам та оліям для виробництва біодизельного палива, вирощуванню енергетичних культур для виробництва біогазу та цукромістких культур для виробництва біоетанолу тощо.
Енергетичне використання органічних відходів та решток сприяє уникненню та зменшенню можливих споживчих конфліктів між енергетичним та матеріальним використанням біомаси, що є додатковим аргументом на користь стимулювання розвитку сектору відновлюваної енергетики.
Безумовно, будь-яких сектор економіки та виробничої діяльності потребує наявності та наслідування відповідних справедливих умов гри, висвітлених у законодавчому регулюванні. І тут досвід та практика Європейського Союзу у секторі виробництва та використання відновлюваних джерел енергії виявляється прикладом підходів та моделі управління для нашої держави.
Розпочати слід із узагальнення основоположної мети регулювання сектору виробництва відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), як центрального інструменту управління їх розвитком та поширенням. Ключовою ціллю є енергетичний перехід та збільшення частки ВДЕ у структурі енергопостачанні до певного визначеного періоду часу. Наразі йдеться про досягнення певної частку ВДЕ у структурі енергопостачання до 2050 року, причому рядом розвинених країн прийнято частку ВДЕ на рівні до 80%.
Поширення відновлюваних джерел енергії, зокрема виробництва енергетичних ресурсів з біогазу, відіграє важливу роль, особливо з огляду захисту клімату та навколишнього середовища та розвитку сталого енергопостачання. Окрім того, законодавче регулювання сектору покликане сприяти скороченню економічних витрат на енергопостачання, збереженню викопних енергоресурсів та розвитку технологій у секторі відновлюваних джерел енергії.
Цілі європейської енергетичної та кліматичної політики
Загальні цілі та основні напрямки політики в області енергетики та захисту клімату сформульовано на рівні Європейського Союзу. При цьому, заходи, необхідні щодо поширення відновлюваних джерел енергії з метою досягнення загальних цілей Співтовариства відносяться до сфери компетенцій окремих держав-членів.
Основні напрямки європейської енергетичної політики включено до Лісабонського Договору у вигляді трикутника принципів економіки, безпеки постачання та екологічної сумісності. Нагадаю, Лісабонський Договір – міжнародний договір, підписаний на саміті Європейського Союзу у грудні 2007 року, покликаний замінити собою Конституцію ЄС, що не вступила у силу, та внести зміни до діючої угоди про Європейський Союз з метою реформування системи управління Співтовариства.
З 2007 і до поточного року прийнято наступні обов’язкові цілі європейської та кліматичної політики, а саме:
- скорочення викидів парникових газів на 20% у порівнянні з 1990 роком,
- доля відновлюваних джерел енергії у загальному споживанні енергії на рівні 20%,
- зниження енергоспоживання на 20% за рахунок підвищення енергоефективності.
Зазначена мета на рівні 20% для долі відновлюваних джерел енергії стала обов’язковою у Директиві Європейського Союзу про використання енергії з відновлюваних джерел з 2008 року. Ця Директива була першою, що ввела загально-європейське регулювання для різних сфер використання відновлюваної енергії (електрична енергія, опалення, охолодження, транспорт). В залежності від стартових позицій, різні країни-члени мають відповідні зобов’язання. Так, до прикладу, для Німеччини частка від кінцевого споживання енергії встановлена на рівні 18% до 2020 року, а вже у 2010 році згідно оцінок Федерального Уряду було зрозуміло, що даний показник буде перевищено, як і відбулось фактично.
Заходи Урядів країн-членів ЄС по досягненню цілей та зобов’язань
Країни-члени ЄС звітують перед Комісією Європейського Союзу щодо заходів та шляхів поширення виробництва відновлюваних джерел енергії з метою досягнення поставлених та узгоджених цілей. Найпоширенішими є дві форми декларування намірів та плану дій серед держав-членів, зокрема:
- Національні плани дій, в яких підтверджуються та детально описуються заходи підтримки поширення використання відновлюваних джерел енергії,
- Закони про відновлювані джерела енергії, які визначають поширення й розповсюдження виробництва відновлюваних джерел енергії центральною опорою енергетичного переходу.
Європейські Директиви для стимулювання відновлюваних джерел енергії
Велике значення для енергетичної політики окремих держав-членів Європейського Союзі мають загальноєвропейські принципи ЄС щодо охорони навколишнього середовища та енергетики, Директиви та індивідуальні системи підтримки виробництва відновлюваних джерел енергії.
Однією з поточних є Директива ЄС щодо відновлюваної енергетики, випущена у грудні 2018 року Європейським Парламентом та Радою Європейського Союзу, з метою заохочення використання енергії з відновлюваних джерел. Метою Директиви є збільшення долі відновлюваних джерел енергії у європейській структурі виробництва електричної енергії до 20% до 2030 року. Дана Директива покликана зробити відповідний внесок з метою досягнення цілі щодо захисту клімату, закріпленої Паризькою Угодою, і є частиною нормативного пакету «Чиста енергія для європейців». Наступним кроком є внесення положень Директиви до національного законодавства країн-членів ЄС до літа 2021 року.
Внутрішній енергетичний ринок ЄС
Європейське Співтовариство активно розвиває внутрішній енергетичний ринок. Так, посилення конкуренції призводить до підвищення економічної ефективності енергопостачання з негайною вигодою для споживачів. Окрім того, внутрішній енергетичний ринок Європейського Співтовариства покликаний сприяти підвищенню безпеки постачання енергетичних джерел за рахунок покращення мереж.
Розвиток європейського енергетичного ринку має на меті забезпечення екологічно-чистого та екологічно-безпечного енергопостачання, адже просторово більш широкий ринок електричної енергії полегшує інтеграцію зростаючої долі електроенергії з відновлюваних джерел енергії, виробництво яких коливається. Виробництву електричної енергії кліматично-безпечними системами сприяє й торгівля сертифікатами вуглекислого газу CO2.
Інтеграція електромереж у Європейському Союзі
Внутрішній енергетичний ринок потребує поліпшення інтеграції національних мереж передачі електричної енергії і дана задача має високу пріоритетність у діяльності Європейського Союзу у сфері енергетичної політики. До прикладу, наявна програма Trans-European Networks Energy, що визначає важливі проєкти розширення мереж та підтримує їх на засадах сумісного фінансування Співтовариства.
Окрім того, асоціація європейських операторів мереж передачі електроенергії координує плани розширення мереж у державах-членах ЄС без зобов’язань. У середньостроковій та довгострокові перспективі буде реалізовано концепцію так званої супер-мережі ЄС. Така комплексна мережа електропередач дозволятиме здійснювати транскордонну торгівлю електричною енергією, а також оптимізувати інтеграцію відновлюваних джерел енергії до системи загального енергопостачання.
Нормативно-правова база сектору відновлюваної енергетики, зокрема біогазового виробництва, в Україні
Переходячи від європейських законодавчих підходів у галузі відновлюваної енергетики до законодавчого регулювання сектору в Україні, слід зазначити, що воно загалом представлене широким переліком постанов, розпоряджень, наказів та роз’яснень у сфері відновлюваної енергетики, основними ж регулюючими законами сектору є наступні:
Закон України «Про альтернативні види палива» № 1391-XIV від 14.01.2000 року – визначає правові, соціальні, економічні, екологічні та організаційні засади виробництва (видобутку) і використання альтернативних видів палива, а також стимулювання збільшення частки їх використання до 20 % від загального обсягу споживання палива в Україні до 2020 року.
Закон України «Про альтернативні джерела енергії» № 555-IV від 20.02.2003 року – визначає правові, економічні, екологічні та організаційні засади використання альтернативних джерел енергії та сприяння розширенню їх використання у паливно-енергетичному комплексі.
Закон України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» № 2509-IV від 05.04.2005 року. Метою цього Закону є створення правових засад для підвищення ефективності використання палива в процесах виробництва енергії або інших технологічних процесах, розвитку та застосування технологій комбінованого виробництва електричної і теплової енергії, підвищення надійності та безпеки енергопостачання на регіональному рівні, залучення інвестицій на створення когенераційних установок.
Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо сприяння виробництву та використанню біологічних видів палива» № 1391-VI від 21.05.2009 року, розроблений з метою стимулювання виробництва та використання біологічних видів палива, розвитку в Україні національного паливного ринку на основі залучення біомаси, як відновлювальної сировини для виготовлення біологічних видів палива.
Закон України «Про ринок електричної енергії» № 2019-VIII від 13.04.2017 року – визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Серед сприятливих факторів для розвитку відновлюваних джерел в Україні, що підкріплюються національним законодавством є:
- гарантування державою стимулюючого «зеленого» тарифу на електроенергію з відновлюваних джерел строком до 2030 року включно,
- наявна прив’язка «зеленого» тарифу до курсу євро,
- гарантоване зобов’язання ДП «Енергоринок» щодо купівлі зеленої енергії до 2030 року включно.
З метою підтвердження пріоритетності розвитку сектору ВДЕ на державному рівні, у 2011 році Україна взяла зобов’язання щодо адаптації національного законодавства до енергетичного законодавства ЄС, приєднавшись до Енергетичного Співтовариства. У 2014 році Україною ратифіковано Угоду про асоціацію з ЄС та зафіксовано індикативну національну мету щодо частки ВДЕ у кінцевому споживанні до 2020 року на рівні 11%.
На перший погляд здається, що наявні необхідні рушії для розвитку сектору ВДЕ в України, але при цьому динаміка зростання є доволі неоднозначною.
Відновлювана енергетика в Україні, зокрема біогазове виробництво, потребує стабільного законодавчого регулювання, справедливої системи державного стимулювання із дотриманням строків та виплат, усунення бар’єрів входження на ринок та встановлення прозорих правил для ведення бізнесу. Ці та ряд супутніх заходів, поруч із імплементацією європейських підходів до сектору відновлюваних джерел енергії, дозволить дати такий очікуваний поштовх галузі, що має практично необмежений ресурсний потенціал.