Серія статей “Біогаз – енергетична незалежність України” СЕО АгроБіогаз к.т.н. Ольга Сидорчук виданню AgroExpert.
Міфи пов’язані з біогазовим виробництвом
«Біогазові технології досі не набули широкого поширення в Україні, а відповідно, замало й інформації та знань, причому як у населення, так і у підприємців, – тому й вигадок навколо біогазових станцій достатньо», – пояснює ряд міфів, якими оточений в Україні процес появи біоенергетичних підприємств експерт і практик галузі Ольга Сидорчук.
Agroexpert звернувся до фахівця з проханням спростувати або підтвердити найпоширеніші міфи.
Пані Ольга – кандидат технічних наук, генеральний директор компанії АгроБіогаз, що займається будівництвом, супроводом та модернізацією проектів біогазових станцій в Україні й за кордоном.
На сьогодні в Україні реалізовано трохи більше 20 біогазових установок, що експлуатуються на органічних відходах та рештках АПК. Серед них більшість – неефективні. Поточна ситуація має цілком логічні пояснення, – говорить Ольга Сидорчук. – Переважно в агросфері, крім хіба що підприємств тваринництва та цукрових заводів, прослідковується туманне уявлення щодо можливості та доцільності утилізації та перетворення біомаси з отриманням власних енергетичних ресурсів.
Міф 1: Біогазові станції шкідливі для довкілля, забруднюють атмосферу.
Це найрозповсюдженіший і найбезглуздіший міф. Насправді все категорично навпаки.
Біогазові станції не тільки жодним чином не забруднюють і навіть теоретично не можуть шкодити навколишньому середовищу, вони ще й визнані СО2-нейтральними, тобто такими, що мають нейтральний баланс по вуглекислому газу.
Сучасна кліматична політика якраз спрямована на максимальне зменшення обсягів викидів вуглекислого газу в атмосферу, які спричинюються видобуванням й використанням викопних джерел енергії – нафти, природного газу, вугілля та ін. Розробка надр та власне видобуток супроводжується величезними обсягами викидів СО2. А біогазові технології навпаки, покликані перетворювати невикопні відновлювані ресурси – органічні відходи та рештки в енергетичні джерела, нейтралізуючи, збираючи та перетворюючи наявні у них парникові гази, як метан та вуглекислий газ, тим самим перекриваючи їм доступ до виходу в атмосферу.
Поясню на прикладі – на гноївці та посліді. Самі ці слова викликають чітку асоціацію із характерними запахами. Ці запахи і сформовані з парникових газів – метану, аміаку, сірководню, двоокису вуглецю. Певні мають разючий сморід, а деякі взагалі не вловимі нюху. Окрім значної шкоди довкіллю емісії парникових газів шкідливі й для здоров’я людей. А тепер до суті: що буде, коли помістити гній та послід у біогазову станцію? Вірно, весь обсяг парникових газів відходів тваринництва, що виділявся назовні тепер акумулюється у герметичній ємності станції із наступним очищенням та перетворенням у електричну та теплову енергію, пару, або ж біометан. Тобто, біогазова станція акумулює шкідливі гази і трансформує їх в корисну безпечну енергію.
Будь-яке сучасне підприємство повинно здійснювати утилізацію відходів, які генеруються паралельно із виробництвом основної продукції. Маємо справу з вимогами часу, йдеться про забезпечення обов’язкової безпеки виробництва та відповідального поводження з відходами шляхом застосування сучасних підходів.
Експлуатація біогазових станцій дозволяє скорочувати обсяги нагрівання навколишнього середовища, позбавляє від неприємних запахів, забезпечує відновлюваними джерелами енергії та сприяє скороченню потреби у видобутку та використанні викопних ресурсів.
До того ж, цінним супутнім продуктом біогазового виробництва є органічні добрива, які, до речі, є єдиними рекомендованими в ЄС для ведення органічного рослинництва й тваринництва.
Міф 2: Біогазова станція – це той самий сміттєвий завод, що приймає і переробляє будь-яке сміття звідусюди.
Перший і єдиний раз за свої 17 років професійної діяльності у секторі біогазового виробництва почула таке припущення саме в нашій державі. Але, це те, про що говорили з початку інтерв’ю – чим менше інформації, тим більше острахів. І це – одне із абсолютних упереджень. Біогазова установка – це об’єкт, сировинна база та відповідні гарантовані її обсяги закладаються ще на етапі передпроєктних робіт і, як правило, спираються на місцеву сировину. Це пояснюється наявністю логістично-привабливої зони для сировинного забезпечення виробництва. Для більшості країн Європи дана зона обмежується радіусом у 25 км від планованого місця будівництва, в Україні, з огляду на стан дорожнього покриття – оптимально до 15 км.
Найчастіше біогазова станція будується під конкретне підприємство, яке генерує органічні відходи. Наприклад, такі установки мають ферми, птахофабрики, цукрові заводи, спиртові та пивні заводи, – технології підбираються та адаптуються відповідно до вимог певної сировини або суміші субстратів.
Біогазова станція – це не рукавичка, куди можна наскидати абищо. Тому варіант, що будь-хто і будь-звідки привозитиме випадкові відходи, що не передбачені технологічною картою об’єкту, виключений. Йдеться про збалансовану систему усталеного типу та обсягів органічної сировини, що і є запорукою стабільної експлуатації. Біогазова установка поєднує у собі техніку та біотехнологію, її часто порівнюють з коровою, бо виробничий процес станції практично аналогічний процесам її травної системи, її треба правильно годувати і уникати потрапляння сумнівної їжі, або перегодовування.
Немає жодного прецеденту, коли біогазова станція виконує функції сміттєвого заводу. Якщо, до прикладу, біогазова станція спроектована під перетворення відповідних обсягів гною ВРХ та силосу кукурудзи, то ніхто не може привезти ані додаткові обсяги відповідної сировини, ані інші відходи і здати їх на переробку.
Є біогазові станції, що переробляють органічну фракцію твердих побутових відходів, але і такі об’єкти, зазвичай, реалізуються обслуговуючим підприємством з вивезення сміття і проектуються на відповідні обмежені обсяги відходів. Тому і такі об’єкти сторонні додаткові субстрати не приймають.
Міф 3: Для роботи біогазових станцій потрібні величезні площі кукурудзи. І це створюватиме конкуренцію виробникам як зернової, так і силосної кукурудзи.
Цікаво, звідки в нашій країні, де не в кожній області є хоча б по одній біогазовій станції, могла виникнути така думка, ще й перерости у заперечення? Енергетичний потенціал відходів та побічної продукції АПК в Україні знаходиться на рівні 0,68 млн т. н.е., тобто дефіцит сировинної бази для біогазового виробництва відсутній. Так, силос кукурудзи рекомендований в якості додаткового субстрату, для оптимізації та підвищення ефективності виробничих процесів, але на сьогодні немає навіть натяку на можливу конкуренцію з вирощуванням кукурудзи на корми та продовольчі потреби. Думаю, ця ідея перейнята зі значної кількості інформації щодо продовольчої дилеми Німеччини, але причому тут Україна?
Ви здивуєтесь, але і у Німеччині, попри найбільшу в ЄС кількість діючих біогазових станцій, подібної дилеми немає. На сьогодні 1,4 з 17 мільйонів гектарів сільськогосподарських угідь, тобто 8,2%, Німеччини використовуються для вирощування енергетичних культур для біогазового виробництва. Згідно експертних оцінок, для вирощування сировинної бази для біогазового виробництва можуть бути використані навіть 2 мільйони гектарів землі, не наражаючи на ризик виробництво продуктів харчування. Жодних натяків на продовольчу небезпеку, натомість наявний запас для збільшення потужностей біогазового виробництва із застосуванням кукурудзи.
Зрештою, острах, про який йдеться у міфі, зовсім не схожий на підприємницький. Вирощування енергетичних культур цікаве і стабільно вигідне, тим більше в Україні потенціал сектору величезний і практично неосвоєний.
Міф 4: Будувати біогазову станцію надто дорого.
Скажу так, ефективна біогазова станція коштує своїх грошей. Проблема багатьох операторів діючих, але малоефективних українських установок в тому, що на етапі прийняття рішень вони йшли на максимальне здешевлення об’єкту, при цьому чомусь сподіваючись отримати проектовану потужність. Так не буває. Сировинна база потребує відповідної технології, яка, в свою чергу, потребує забезпечення відповідним устаткуванням. Будь-яке необґрунтоване здешевлення – це ризик, і чим вища «економія на сірниках», тим більша вірогідність неповернення капітальних інвестицій та наступних додаткових витрат з метою досягнення очікуваного результату.
Більшість біогазових станцій в Україні із вищезгаданим підходом до реалізації, вже здійснили заміну до 30-35% устаткування.
Слід усвідомлювати, що модельних серійних рядів біогазових установок не існує і кожен об’єкт проектується індивідуально, відповідно до вимог застосовуваної сировинної бази, запиту та потреб підприємства.
Міф 5: Біогазові станції неефективні і неокупні.
Вочевидь, міф з’явився через те, що в Україні поки що більшість біогазових станцій неефективні, не працюють на проектовану потужність, а отже, не окупають себе, не приносять прибутків.
У світі біогазова станція вважається ефективною при виході та стабільній експлуатації на рівні 95-98% проектованої потужності. В Україні максимальна планка – 75%, тобто, з огляду на усталені стандарти біогазових технологій, робота таких об’єктів є незадовільною.
Даний міф – один із найбільш розповсюджених серед українських замовників біогазових станцій. Але питання тут зовсім не у біогазових технологіях, їх ефективність підтверджується широким впровадженням у світі. Справа, в першу чергу, у підходах до проекту, зокрема очікування максимальної якості за мінімальну вартість та пов’язані із цим урізання статей витрат, вибір економних аналогів необхідного обладнання тощо і, врешті, перекладання відповідальності за неефективність станції на постачальника.
Можлива й інша ситуація – недобросовісний постачальник технологій, що свідомо заводить замовника у кут рішенням, що не відповідає ані вимогам сировинної бази, ані оснащується необхідним обладнанням та устаткуванням.
Позитивний момент полягає у тому, що будь-яку реалізовану біогазову станцію можна вивести зі стагнації та на максимально можливу ефективність. Для цього потрібна відповідна професійна компетенція та готовність замовника до неминучих додаткових витрат.
Міф про не окупність біогазової станції легко розвінчується. Нормальний термін окупності біогазової станції потужністю понад 1 МВт складає 6-7 років і варіюється в залежності від особливостей сировинної бази об’єкту.
Що ж стосується біогазової станції потужністю нижче 1 МВт, то будівництво такого об’єкту варто розглядати з огляду на заміщення частини енерговитрат підприємства (електричної, теплової енергії, природного газу) з викопних джерел, а то й повного їх заміщення.
Біогазові станції дозволяють диверсифікувати бізнес. Підприємства, які генерують основну продукцію, переробляють ще й побічну сировину – органічні відходи та рештки, перетворюючи відходи у доходи.
Міф 6: Вигідне виробництво біогазу можливе тільки там, де є стимули з боку держави.
Звісно, державні стимули потрібні і суттєво сприяють розвитку галузі. Так, у ряді країн ЄС період потужної підтримки біогазового виробництва вже закінчився, бо досягнуто становлення сектору. Але поруч із розвитком наступних поколінь біогазових технологій – виробництва біометану та гнучкого виробництва енергетичних джерел з біогазу, з’являються і нові програми підтримки. В переважній більшості європейських країн стимулюючий тариф для електроенергії з біогазу диверсифікований в залежності від встановленої потужності. Для менш потужних станцій встановлено вищий тариф, що дозволяє досягати окупності, як потужним об’єктам, так і біогазовим станціям для домогосподарств.
В Україні теж маємо державне стимулювання – єдиний коефіцієнт зеленого тарифу на електроенергію з біогазу та біомаси, що, до речі, є одним із найнижчих у Європі. Наявний тариф цікавий при будівництві виключно потужних біогазових станцій. Даний факт є підтвердженням міфу, хоча запит на будівництво малопотужних біогазових станцій в нашій країні доволі великий і підтримка з боку держави була би логічною.
Державна підтримка біогазових станцій середньої та малої потужності додала би стимулів громаді здійснювати перехід до свідомого поводження з відходами і генерації відновлюваної енергії.