Коли утилізація відходів стає бізнесом
Інтерв’ю СЕО АгроБіогаз Ольга Сидорчук виданню Наше Птахівництво (№3 Травень 2019 р.)
Журнал Наше Птахівництво
Коли утилізація органічних відходів стає окремим бізнесом
Ольга Сидорчук, канд. техн. наук, генеральний директор AgroBiogas
Екологічна утилізація посліду та інших органічних відходів птахівництва, отримання власної електроенергії й органічних добрив — усе це господарство може отримати завдяки спорудженню біогазової станції
Сьогодні може скластися враження, що тему утилізації органічних відходів в Україні не надто охоче піднімають. Однак насправді це не так. З кожним роком посилюється контроль за дотриманням вимог щодо поводження з органічними відходами, зокрема на птахівничих господарствах. Підприємства, у яких відсутні системи утилізації відходів, створюють соціальну напругу через запахи від ферм і забруднення навколишнього середовища. Але , нині росте і рівень соціальної відповідальності, тому все більше компаній шукають ефективні й економічно привабливі способи позбавлення від відходів виробництва. На ринку існують рішення, що надають підприємствам можливість окрім утилізації органічних відходів додатково на них заробити. Про один із них — про переробку органічних відходів тваринництва у біогазових станціях з отриманням електричної й теплової енергії розповіла Ольга Сидорчук, генеральний директор компанії «АгроБіогаз».
Пані Ольго, розкажіть, яка ситуація нині склалася в Україні на біоенергетичному ринку? Чи існує запит серед птахівничих компаній на будівництво біогазових комплексів?
Розвиток сектору відновлюваної енергетики, зокрема, біогазових технологій у нашій країні розпочався ще у 2003 році, коли було побудовано першу біогазову станцію на Дніпропетровщині. З того часу з перемінною успішністю було реалізовано низку біогазових проектів.
А от у 2018 році спостерігалось деяке гальмування активності, у зв’язку з наявною невизначеністю законодавчого характеру — відповідно до чинного законодавства України передбачалося, що з наступного року коефіцієнт «зеленого» тарифу на електроенергію з біогазу та біомаси буде знижено. Тобто, якщо сьогодні 1 кВт*год електричної енергії з біогазу та біомаси коштує 12,38 євроцентів, то з 1 січня 2020 року «зелений» тариф мав знизитись на 10%, а з 2025-го — ще на 10%. Мало хто за таких умов хотів інвестувати кошти в біогазові проекти, що автоматично перетворювались у нецікаві з огляду окупності, а дворазове зменшення вартості 1 кВт*год електричної енергії з біогазу ознаменувало б крах ринку, який тільки почав розвиватись. Тому, фактично весь 2018 рік ринок перебував в очікуванні законодавчих змін, зокрема принаймні залишення коефіцієнту «зеленого» тарифу на електричну енергію з біогазу та біомаси на поточному рівні. На щастя, тариф залишили незмінним до 2030-го року, тому інтерес до проектів біогазових станцій знову зростає, бо інвестиції у проекти відновлюваної енергетики для тваринницьких підприємств є дуже цікавими і перспективними.
Як птахогосподарству обрахувати планову потужність біогазової станції, щоб вона була для них прибутковою, щоб можна було повністю утилізувати відходи виробництва, а також заробляти на «зеленому» тарифі?
Підприємства птахівництва в Україні представлені у широкому діапазоні виробничих потужностей, а обсяги утворюваних органічних відходів дозволяють забезпечувати роботу біогазових станцій потужністю від 1 МВт до понад 5-7 МВт. Інвестиційна привабливість проектів біогазових станцій починається з потужності від 1 МВт. Простий строк окупності обчислюється за реалізацією електричної енергії з біогазу в мережу за «зеленим» тарифом. А якщо господарство має постійні потреби у тепловій енергії, що передусім характерно саме для підприємств птахівництва та можливість реалізації біодобрив після біогазової станції то це все ще більш позитивно впливає на строки окупності проекту. Таким чином, галузь птахівництва має цілий ряд вигід для ефективного впровадження біогазових технологій.
Щодо обрахунку планової потужності біогазової станції, цю задачу слід делегувати спеціалістам. Для цього необхідна інформація щодо наявних обсягів та видів органічних відходів підприємства, а також доступних альтернативних видів сировини, на які можна розраховувати у довготривалій перспективі. І ось чому: органічні відходи птахівництва, зокрема послід – один з найбільш енергомістких, але, одночасно і найбільш вибагливих видів сировини тваринного походження. Утилізація посліду рекомендована у сполученні з іншими органічними відходами тваринного та рослинного походження. Саме перетворення сукупності видів сировини дозволяє максимально повно використати енергетичний потенціал посліду при абсолютно контрольованому процесі біогазового виробництва.
Виходячи з наявних у господарстві обсягів органічної сировини, технолог розробляє «раціон» із врівноважених пропорцій компонентів сировинної бази для забезпечення оптимального виробничого процесу майбутньої біогазової станції. Це і є основою проекту. При цьому, особлива увага приділяється питанню логістичної досяжності підприємств-постачальників альтернативних видів сировини поблизу птахофабрик на відстані до 30 км (наприклад, якщо поруч є ферма, то, у разі потреби, відходи додатково можна закуповувати там тощо).
Для оцінки можливості реалізації проекту, треба заздалегідь перевірити та переконатись у можливості безперебійного забезпечення біогазової станції сировиною. Варіант, коли сировина не постачається із-за скасованої поставки чи проблеми із доїздом машин, не розглядається. Біогазова станція – об’єкт, налаштований на безперервну експлуатацію 365 днів на рік в режимі 24/7. Процес ферментації у біогазовій станції відбувається без доступу кисню і забезпечується роботою бактерій, які споживають органічні відходи і перетворюють їх у біодобрива, а біогаз є продуктом їх життєдіяльності. Забезпечення тривалого та ефективного життєвого циклу метаногенних бактерій і, відповідно, стабільної генерації біогазу, потребує регулярної подачі свіжої порції органічної сировини. А оскільки біогазова станція є об’єктом виробництва електричної енергії і укладають договір на її постачання в мережу,, згідно з яким зобов’язуються постачати визначені обсяги електроенергії, то зупинятися вони не можуть, бо недопостачання потужності в мережу тягне за собою штрафні санкції.
Біогазові станції — це ще й важлива ланка енергобалансування сонячних і вітроелектростанцій, які сьогодні будуються у великих кількостях і можуть забезпечити значні обсяги генерації електричної енергії. Але сонце не завжди світить, а вітер не завжди дме, тому й виникає потреба у маневрових потужностях для покриття пікових навантажень. І біогазові станції придатні для цього оптимально.
Які ще існують способи утилізації органічних відходів для птахофабрик? Чи є привабливіші або дешевші проекти за біогазові станції?
Здебільшого утилізація органічних відходів тваринницьких господарств у країнах Європейського Союзу відбувається за допомогою біогазових станцій, що забезпечують утилізацію та енергетичне перетворення органічної сировини, отримання біодобрив, а також досягнення часткової або повної енергонезалежності.
Також для утилізації органічних відходів може застосовуватись піролізна технологія — це фактично технологія спалювання з отриманням золи. Ця технологія початково розроблена для твердої біомаси, а вже з часом адаптована для переліку сільськогосподарських відходів тваринного походження. Більшість відходів тваринництва занадто вологі для безпосереднього застосування у піролізних установках і потребують попередньої підготовки шляхом підсушування.
Серед усіх відходів тваринництва найбільш придатними для піролізної технології є відходи птахівничих господарств. В Євросоюзі, до прикладу, вологість пташиного посліду дозволяє розглядати піролізну технологію в якості утилізаційного, без додаткових попередніх маніпуляцій. А от пташиний послід в Україні найчастіше вищої вологості, тому піролізні технології не набувають можливого поширення.
Я знаю два великих птахівничих підприємства в Україні, одне з яких — у Київській області, а друге — в Дніпропетровській, що на етапі вибору рішення з утилізації пташиного посліду порівнювали піролізну та біогазову технології. І хоча пропозиції приблизно однаково коштували та мали порівняні строки окупності, проте, обидва підприємства зупинились на піролізній технології утилізації. Цікаво, але одним із вирішальних аргументів було те, що вони не знали, що потім робити з біодобривами після біогазового виробництва, адже корма вони закуповують, а рослинництва в структурі виробництва не мають. На сьогодні, ні одне, ні інше підприємство результатом вибору піролізної технології не задоволені, тому, що попереднє підсушування пташиного посліду перед спалюванням є енерговитратним процесом від чого потерпає і загальна економіка процесу утилізації.
І результат вибору невтішний, оскільки підприємства інвестували значні кошти на реалізацію утилізаційного об’єкту, а очікуваного ефекту не отримали. Одне із цих підприємств на сьогодні використовує всього 10% від встановленої потужності піролізної установки.
Тож на сьогодні обидві птахівничі компанії планують освоєння біогазової технології. Спілкуючись з підприємцями, обидва акцентують, що якби хтось підказав своєчасно про наявні вимоги піролізної технології до якості сировини, то вони б на неї не погодилися. Пташиний послід у них і так забирали фермери, а золу тепер чомусь ніхто забирати не хоче. А тим часом з’явився попит на біодобрива зі сторони підприємств рослинництва, що зацікавлені в придбанні якісних добрив для своїх ґрунтів. До того ж, якщо налагоджено власне кормовиробництво, то виробник тим більше зацікавлений у якісних біодобривах (біодобриво після біогазової станції широко застосовується у вирощуванні органічної продукції).
Процес розщеплення необроблених відходів тваринництва у ґрунті триває до п’яти років. А застосування біодобрив після біогазової станції підвищує врожайність культур, відновлює родючий шар ґрунту, не містить патогенної мікрофлори та не має адаптаційного періоду.
Тому той, хто виробляє біогаз із органічних відходів підприємства, як правило, заробляє на реалізації електроенергії за «зеленим» тарифом, використовує біодобрива, а у випадку підприємства птахівництва, ще й ефективно використовує теплову енергію з біогазу для обігріву пташників, створюючи таким чином закритий цикл виробництва та формуючи додану вартість підприємства.
Які інвестиції потрібні для будівництва біогазової станції потужністю 1 МВт?
Сьогодні можна почути , що вартість біогазової станції «під ключ» потужністю 1 МВт становить 3 млн євро. Є на ринку дорожчі й дешевші пропозиції. Як вибрати? Надважливо розуміти, яке наповнення знаходиться за вартістю проекту, які технологічні рішення й обладнання закладено, які гарантії та повнота сервісних послуг і супроводу запропоновано тощо. І практичний досвід дозволяє абсолютно точно резюмувати, що якість та надійність варті інвестицій. Ми говоримо про об’єкт, що має ефективно безперебійно експлуатуватись протягом десятиліть, а отже кожна ланка виробничого ланцюга має бути продумана, а не перекладена на плечі оператора біогазової станції після здачі об’єкту в експлуатацію. Відтак, насправді проект біогазової станції може коштувати і 4, і 4,5 млн євро, в залежності від ряду чинників, а в особливості від специфіки та менеджменту сировинною базою. Проста окупність проектів біогазового комплексу становить 4-6 років, значним чином залежить від витрат на забезпечення сировинною базою. Розрахунок строку повернення капітальних інвестицій початково ведеться за постачанням обсягів електричної енергії в мережу за «зеленим» тарифом. А далі, відповідно до потреб та можливостей підприємства, приймається до уваги опція утилізації теплової енергії з біогазу та використання утворених біодобрив.
Ефективні біогазові станції є досить дорогими, але й окупними. Доволі часто зустрічається відверте бажання замовників максимально здешевити проект. І, звичайно, на ринку є виконавці, які з метою утримання позицій конкурентоспроможності пропозиції та можливості отримати контракт, пропонують бюджетні варіанти біогазових проектів. Однак на виході з’ясовується, що така економічна оптимізація пов’язана зовсім не з фактичною можливістю реалізувати проект помірними інвестиційними зусиллями, а з тим, що деякі обов’язкові до виконання частини проекту виконавець показує, а деякі приховує. Даний підхід призводить до невтішних результатів, а саме: договір укладено, старт реалізації проекту покладено, але він супроводжується додатковими витратами і проект на виході має реальну ринкову вартість. Інший можливий виверт, коли або не кажуть, або не звертають увагу замовника на те, що обсяги біодобрив після біогазової станції мають десь накопичуватись протягом 6 місяців, що пояснюється законодавчим регламентуванням внесення добрив. А для цього потрібні або значні площі і менша вартість рішення, або відповідні вартісні рішення та економія площі.
Приховуючи нюанси, недобросовісний виконавець свідомо занижує вартість проекту, тобто знайомить замовника з проектом вибірково. Бо є процеси, що не стосуються біогазового виробництва безпосередньо, але значущі для його ефективної експлуатації загалом. Дуже важливо враховувати джерело постачання, логістику та зберігання сировини, що складає суттєву частину витрат.
В результаті — підприємець радіє, що вигідно придбав проект біогазової станції, але на практиці об’єкт не виходить на проектовану потужність, що унеможливлює досягнення окупності проекту, і більше того, потрібні додаткові капіталовкладення.
Чи є в нас організації, що надають обладнання в лізинг, або організації, що кредитують такі проекти? Чи, можливо, державні програми? Де взяти кошти на таке?
Варіантів щодо інвестування проектів відновлюваної енергетики доволі багато. Проте основних джерел інвестицій — три: кредитування у банківських структурах, залучення приватних інвесторів, кошти інвестиційний та трастових фондів При цьому доволі важливою є готовність підприємця – ініціатора та замовника проекту біогазової станції залучати власні кошти.
Ряд банків пропонує кредитування проектів відновлювальної енергетики, зокрема проектів біогазових станцій, серед них: Укргазбанк, Райффайзен Банк, ЄБРР тощо. Вони інвестують значні кошти в альтернативну енергетику, зокрема сонячні електростанції. Біогазові проекти також розглядаються із великою зацікавленістю. Первинні умови банківських структур практично ідентичні: від 30% власних коштів замовника проекту та ставка за кредитом – 5-7%.
Як залежить строк окупності від наявності/відсутності повної суми на будівництво об’єкта, а також наявності власної сировини для завантаження роботи станції?
Практично завжди порівнюємо наступні варіанти: реалізація проекту за власні кошти та реалізація проекту за власні та кредитні кошти. Різниця окупності становить приблизно 9 місяців.-
Звичайно, строк окупності залежить від наявності або відсутності власної сировинної бази, але не принципово. Якщо утилізуються органічні відходи власного підприємства, вони приймаються умовно безкоштовними. У випадку відсутності або недостатніх обсягів власної сировинної бази для забезпечення потреб біогазової станції, сировина закуповується. Але і тут, найчастіше замовнику і постачальнику сировини вдається досягти домовленостей щодо вартості біомаси.
Що можете розповісти про державні програми на підтримку руху відновлюваної енергетики?
Держава підтримує впровадження проектів відновлюваної енергетики, зокрема біогазових станцій, стимулюючим тарифом на подачу електроенергії з біогазу в мережу.
Згідно чинного законодавства України маємо встановлений «зелений» тариф на рівні 12,38 євроцентів за 1 кВт*год електроенергії з біогазу до 2030-го року. Цього періоду вистачить, щоб окупити інвестиції та заробити на «зеленому» тарифі.
Схема стимулювання ринку відновлюваної енергетики працює й в інших країнах. До прикладу, коли у Німеччині ринок відновлюваної енергетики тільки формувався, країна активно дотувала проекти біогазових станцій, а також розробила та ефективно впровадила систему диференційованих коефіцієнтів «зеленого» тарифу в залежності від потужності електростанції. Так, менш потужні біогазові станції отримували вищий «зелений» тариф. Разом із тим, було запроваджено підхід відповідального підприємництва: підприємство, що здійснює виробничу діяльність, зобов’язане реалізовувати утилізацію органічних відходів. Доки дану умову не виконано – підприємство не отримує дозволу на експлуатацію.
Щодо коефіцієнту «зеленого» тарифу в Україні, маємо єдиний коефіцієнт, незалежно від потужності біогазової станції. Звідси випливає і інвестиційна привабливість проектів від 1 МВт. Диференціація тарифу за потужністю надала би поштовх впровадженню проектів біогазового виробництва малої потужності. Це насправді доцільно, беручи до уваги наявність охочих реалізувати біогазові станції потужністю 100-150 кВт.
Варто відмітити також збільшення кількості екологічних перевірок щодо дотримання відповідного поводження з органічними відходами, а також наявний процес удосконалення чинного законодавства з даного питання.
Упевнена, що ринок відновлюваної енергетики в Україні активно розвиватиметься. Цьому, зокрема сприяє і помітне зростання соціальної відповідальності підприємств, а також активне впровадження проектів альтернативної енергетики, стабільна робота яких потребує маневрових потужностей, що можуть успішно забезпечити біогазові електростанції.
На сьогодні ряд тваринницьких підприємств планує будівництво біогазових станцій.