Інтерв’ю СЕО АгроБіогаз Ольга Сидорчук виданню AgroExpert.
Без біогазових станцій до Європи не потрапимо
Ольга Сидорчук, канд. техн. наук, генеральний директор AgroBiogas
Маєте хоча б 1 корову на господарстві – вже можете отримувати власного газу на 4 години. Економія. Ще й відходи не смердітимуть.
Про перспективи переробки органічних відходів на біогазових станціях говоримо з генеральним директором компанії AgroBiogas, науковцем і практиком Ольгою Сидорчук.
Комусь невигідна енергонезалежність
Чому в Європі біогазові станції зустрічаються на кожному кроці, їх вже понад 10 тис, переважно малі, а в Україні їх досі так мало?
Додайте, що, наше суспільство боїться сусідства з біогазовими станціями й часто сприймає їх, як атомні . Хоча, за здоровим глуздом, важко знайти заперечення доцільності переробки відходів, ще й отримання з них корисної енергії.
У чому ж річ?
Люди не усвідомлюють, що живуть вже у новому часі. Завтрашній день настав і нікуди від нових типів енергії не подітися. У кожного є шанс стати енергетично незалежним.
Це ж модний тренд – енергетична незалежність…
На словах – так. Але хіба вигідно монополістам від енергетики, гравцям на ринку газопостачання і власне державі втрачати своїх споживачів, десятки тисяч тих же дрібних та середніх підприємців? Це ж клієнти, котрі не просто перейдуть на власні джерела, а ще й продукуватимуть їх для загальної мережі.
Газове лоббі існує, а відновлюване поки що слабке. Ось і відповідь про причини нібито енергетичної безграмотності. Це не вигідна тема.
Тим часом продовжуємо підживлювати свої поля й городи незбродженим гноєм та послідом, які, поки накопичуються та відлежуються на непідготовлених площадках й під відкритим небом тхнуть на всю округу, отруюючи і людей, і воду в криницях.
А де впевненість, що з біогазовою станцією вигідніше?
Є конкретні розрахунки. Приміром, підприємство птахівництва, яке генерує 2 тисячі тон відходів на рік, або 5,5 тон на добу, мусить закуповувати до 50 тис кубів газу і ще витрачає 300 тис кВт електричної енергії на рік. Встановлення біогазової станції дозволяє підприємству повністю замістити один із цих викопних видів енергії, переробляючи послід своїх птахів. Очевидна економія.
Крім того, одразу ліквідується напруженість із сусідами, адже особливо токсичні пташині відходи важко пристосувати на переробку. Досі доволі поширеним рішенням є транспортування органічних відходів з області в область, де вдалось домовитись, туди, де приймають відходи. До прикладу, конкретний приклад, виробник із Західної України змушений возити побічні продукти виробництва переробникам на Вінниччину. Величезне логістичне плече, транспортні витрати, навантаження на навколишнє середовище викидами парникових газів. Чи це нормальна ситуація в умовах сучасності?
Про соціальні конфлікти і захмарні екологічні штрафи за нерегламентовану утилізацію взагалі мовчу. Приклад тих же «Гаврилівських курчат» занадто яскравий і болючий для оточення. Проблеми можна позбутися, треба інвестувати у цивілізовану переробку органічних відходів. А біогазові технології забезпечують товаровиробника рядом бенефітів у вигляді власних енергетичних джерел, власних добрив, скорочення видатків та можливістю диверсифікації бізнесу.
Врівноважити сонце і вітер
Привабливішою, чесно кажучи, виглядає тема сонячних та вітрових електростанцій. Гарніше виглядають, окупаються швидше, за 2-4 роки, чи не так?
Сонце і вітер – це добре. Але сонце 24 години не світить, та й вітер не та стихія, що піддається впливу. Ще нюанс, чим більше з’являється сонячних і вітрових потужностей, тим більшою є потреба в потужностях балансування. Енергія сонця й вітру активно виробляється, але досі немає механізму накопичення цієї енергії, вона одразу надходить в мережу.
А от енергію з біогазу і у Європі, і в Канаді, і в Америці на станціях не просто виробляють, а й накопичують до того періоду, коли енергосистема відчує нестачу.
Поки що в Україні подібними категоріями мислять переважно іноземні інвестори, яким така система відома.
«Ні» бізнесу без утилізації відходів
Що ж може стимулювати спорудження біогазових станцій в Україні?
Те, що без впроваджених рішень з утилізації органічних відходів годі й думати про кооперацію з європейським співтовариством, адже поводження з відходами – один із ключових пунктів Угоди про Асоціацію з ЄС у розділі «Економічне та галузеве співробітництво». Поштовх до імплементації об’єктів утилізації та енергетичного перетворення органічних відходів та решток має йти від держави…
Тобто має бути якесь регламентування з боку держави?
Безперечно. Потрібне адекватне законодавство із чітким механізмом дії, згідно якого підприємець, котрий планує відкривати виробництво основної продукції, зобов’язаний забезпечувати утилізацію побічних продуктів виробничого процесу.
Існуючі ж підприємства-виробники основної продукції повинні, в разі відсутності утилізаційного блоку, вбудувати його у наявний цикл виробництва.
На сьогодні утилізація органічних відходів – це вимога часу, так, у ЄС жодне виробниче підприємство не отримує експлуатаційних дозволів на початок основної діяльності у разі відсутності рішення щодо поводження з відходами.
Мова не тільки про фермерські господарства?
Звісно, ні. Також і про цукрові, харчові й переробні заводи, навіть про фрукто- та овочесховища.
До прикладу, на різних виставкових заходах і форумах, ми перетинаємось із власниками одного із цукрових заводів Волині. Вони так по-сучасному розповідають про нововведення, орієнтацію на органічну продукцію, демонструють макети своїх майбутніх утилізаторів. Натомість на уточнення строків реалізації об’єкту переробки відходів підприємства , відповідають характерною фразою: «Зачекайте! Не до того зараз. Ніхто нас в спину поки що не жене».
Те саме закидають і птахівники: «Вивозимо послід в поле, удобрюємо, готуємо ґрунти під вирощування проса». Нічого, що там не те що просо, взагалі нічого не ростиме ще років 50?!
Тарифи мають бути різними
З іншого боку, європейські країни відповідно і заохочують своїх виробників відновлюваних джерел енергії?
Так. У країнах із інтенсивним впровадженням біогазових технологій, існує «зелений» тариф. Але він не такий, як у нас, один на всіх. Там, переважно, тарифи відрізняються залежно від потужності станції. Таким чином заохочуються і крупні, і дрібні, й середні підприємства. Щоби всі, а не тільки крупні виробники, отримували вигідний економічний ефект. У різних країнах є від 3 до 5 різновидів тарифів: для станцій до 75 кіловат і до 150, і, звичайно, для об’єктів високої потужності. Але є й країни, законодавством яких фіксовано єдиний стимулюючий тариф.
Яка потужність станції у нас зараз вигідна власникові за окупністю?
«Зелений» тариф економічно цікавий зараз тим, у кого наявна сировинна база для генерації від 1 МВт електричної енергії з біогазу на годину. Але це доволі значні обсяги органічних відходів та решток. Для порівняння: 500 корів щодня, за умови дотримання норм годівлі худоби, генерують відходів на виробництво близько 100 кВт на годину.
З 2017-го року ми приймаємо участь у робочих групах парламентських комітетів, міністерств. Намагаємось кваліфіковано довести розрахунками, що стимулювання потребують не тільки гіганти, яких у нас одиниці, а також дрібні та середні підприємства. Їм тільки треба допомогти легше вийти на окупність.
Зі зміною влади оптимізму додалося чи навпаки?
Ніби додалося. Оптимальним видається об’єднання Міністерства екології та природних ресурсів та Міністерства енергетики та вугільної промисловості – можливо так проблематика галузі відновлюваної енергетики, у комплексі, швидше вирішуватиметься. Та й прем’єр-міністр – людина, близька до біоенергетики. Хочеться вірити, що будемо почуті.
За скільки часу в середньому окупається інвестиція у біогазову станцію?
В середньому за 4-6 років.
Треба усвідомлювати, що будь-яка біогазова станція виробляє не тільки електричну, а й теплову енергію. Електричну можна продати, а от для реалізації теплової треба, наприклад, кооперуватися з бюджетним сектором, щоби забезпечити мережі постачання тепла в школи, дитсадки, клуби, інші громадські об’єкти. Чудово, коли у власника біогазової станції налагоджується співпраця з місцевою громадою.
Без відповідного «зеленого» тарифу дрібним підприємцям справді важко планувати окупність. Треба грамотно аналізувати економію.
Приміром, враховувати, що, крім енергії, можна заробляти ще й на виробництві високоякісних органічних добрив. До речі, згідно європейського законодавства, єдине дозволене добриво для застосування в органічному землеробстві – після біогазової станції. Це чистий, якісний продукт, який отримуєте замість традиційної шкідливої смердючої купи посліду, гною чи стоків.
Покладатися на професіоналів
До яких спеціалістів треба звертатися підприємцю, який свідомо вирішив запустити власну біогазову станцію і вже має на це кошти?
Раджу одне: не поспішайте і перевірте професіоналізм та компетенцію компанії-виконавця, дізнайтесь про наявний досвід, а також чи працюють та чи на повну потужність експлуатуються вже запущені ними об’єкти.
На жаль, в Україні більшість біогазових станцій потребують компетентного втручання внаслідок реалізації початково-хибних розрахунків та підбору обладнання, що не відповідає ані вимогам сировини, ані вимогам технологічного рішення, ані вимогам сучасного стану розвитку біогазових технологій. Зрештою, власники таких біогазових станцій отримують збитки, а власне ідея свідомого поводження з відходами шляхом застосування біогазових технологій дискредитується, попри позитивний світовий досвід реалізації об’єктів утилізації та енергетичного перетворення органічних відходів. В реаліях же України, біогазові станції або стоять, або працюють із незадовільною потужністю.
Що далі робити з такими підприємствами?
Неефективні об’єкти можливо і потрібно доводити до пуття, хоч це і значно важче за будівництво нового. Серед наших замовників чимало тих, хто вже наступив на перші граблі, набив гуль і тепер готові виправляти ситуацію. А чому всі вони одразу не будували ефективні біогазові станції? Бо першочергово прагнули зекономити і отримати якісне рішення за мінімальний кошт. А які, на вашу думку, наступні кроки кожного такого замовника після реалізації проекту? Не повірите, але інвестування у заміну до 40% встановленого обладнання.
Маємо досвід виведення біогазової станції на Київщині, фактично з нульового циклу на потужність 91%. І так, на це пішов рік часу, бо станція потребувала врегулювання технічного, технологічного, а ще юридичного й документального аспектів. І так, краще б замовнику до безпосереднього входження в проект розібрати нюанси, а не займатись вирішенням низки питань та паралельно рахувати щоденні збитки, зреалізувавши його.
Перспектива енергетичних кооперативів
Можливо, сектор біогазового виробництва розвивався б швидше й ефективніше завдяки кооперації?
Ймовірно. За логікою та європейським досвідом, успіх відновлюваної енергетики базується на високому рівні відповідальності та кооперації. В умовах України поки що це не спрацьовує.
Тоді більші перспективи у тих, хто має власну і сировину, і станцію?
Поки що так. Скажімо, один із холдингів побудував вже 4 і ще запланував 4 біогазових станції для енергетичної переробки органічної побічної сировини власних цукрових заводів та відходів агровиробництва.
Їх успіх, вважаю, гарантується тим, що у реалізації проектів покладаються напряму на постачальників технології та обладнання із відповідним практичним досвідом та компетенціями, без посередників. Зробили ставку на професіоналів.
Ціни і оптимальні об’єми
Скільки зараз коштує побудувати якісну біогазову станцію?
У спорудження та запуск в експлуатацію біогазового заводу потужністю в 1 Мегават треба інвестувати в середньому 3,5 – 4,5 млн євро без ПДВ, залежно від композиції, співвідношення й доступності органічної сировини, яка використовуватиметься у технологічній карті об’єкту.
Якщо пропонується значно нижча сума – серйозно замисліться, адже точно йдете на компроміси щодо технологічного рішення, технічного оснащення, комплексності підходу, гарантій та сервісу, а отже, готуйтесь до втрат, у першу чергу, в якості кінцевого результату.
Ми зустрічали наслідки такої «економії». Уявіть реалізовану пропозицію заміщення блоку біологічної очистки біогазу (і без того не надто високовартісної одиниці), на саморобне «обладнання», виконане з …використаних пластикових відер з-під фарби. Не ефективне рішення? Але ж зекономили.
А якщо будувати невелику біогазову станцію?
Біогазова станція потужністю 100 кВт орієнтовно коштуватиме півмільйона євро. Здавалося б, менша станція має коштувати пропорційно менше. Мабуть помилка? Ні, все вірно, левову частку вартості об’єкту формує вартість технологічного обладнання і складає до 70% бюджету капітальних інвестицій біогазової станції. І чим станція менша, тим обладнання виходить дорожчим. Це пояснює і необхідність диференціації «зеленого» тарифу за потужністю біогазового виробництва, за прикладом європейських країн.
Технології наступних поколінь
Ви знаєтеся на європейському досвіді. Він сильно відрізняється від українського?
Я більше 16 років у біогазовому бізнесі. З 2006-го беру участь у європейських проектах.
Європейські країни теж не завжди утилізували та енергетично перетворювали органічні відходи господарств, а передусім формували свідоме поводження з відходами. І це було 30-40 років назад. Етап цей неможливо оминути, ось ми зараз і знаходимось на ньому. Розуміння необхідності утилізації органічних відходів – це закономірний етап становлення свідомого суспільства.
Що ж на рахунок впровадження проектів з будівництва біогазових станцій, ситуація, в загальному, дуже схожа і фаза від ідеї до старту імплементації проекту в середньому займає до 2-х років. Тому фахівці галузі, як у нас, так і закордоном, радше налаштовані на довгострокову перспективу. Біогазові технології – це точно не про спринт.
Різниця європейського та українського досвіду полягає у поколінні впроваджуваних біогазових технологій, зокрема, ми працюємо із першим поколінням, виробляючи біогаз з наступним його перетворенням в електричну та теплову енергію. Так само починала і Європа.
На скільки далеко встигла піти Європа?
Додайте ще 2 покоління біогазових технологій.
Другим поколінням є доведення виробленого біогазу до біометану – відновлюваного аналогу природного газу із наступною можливістю заправляти газові транспортні засоби, подавати його у газотранспортну мережу та транскордонно продавати. Для розуміння, в Україні питаннями біометану почали займатись у 2015 році. Станом на поточний рік, ні законодавства, ні реалізованих проектів біометанових заводів немає.
Третє покоління біогазових технологій активно розвивають такі країни як Німеччина та Австрія, де потужності біогазового виробництва практично вичерпано і розвиток вбачається у вдосконаленні системи енергетичного балансування, шляхом впровадження гнучких систем біогазового виробництва. На відміну від загальноприйнятого підходу до біогазового виробництва, гнучкі біогазові станції, як і раніше, безперервно виробляють біогаз, але перетворюють його в енергетичні джерела у періоди вимоги енергосистеми. Гнучкі системи біогазового виробництва дотуються державою. Існуючі біогазові станції модернізують у гнучкі.
Навчитися планувати по-новому
Якщо ми зараз будуватимемо станції першого покоління, то їх потім легко можна переобладнати і удосконалити?
Так. Біогазові станції можна, а з часом і потрібно модернізувати.
Головне, чому вчить біогазовий бізнес, – планувати з перспективою, всерйоз і надовго. У Європі таке засвоюєш швидко. Жодних поспіхів і прострочених термінів. Чіткий нормальний режим роботи у форматі step-by-step, що й призводить до очікуваних заздалегідь прогнозованих результатів.
В Україні поки що підприємці тільки вчаться подібним навичкам. Їм важко перелаштуватися, прораховувати, виокремлювати потрібне.
Потрібна допомога й підтримка держави зі сталим нагадуванням, що по-перше, необхідно дбати про екологію, дотримуватись визначених норм (розроблених, обґрунтованих, планомірно-впроваджуваних) та виконувати зобов’язання. А, по-друге, наголошувати, що утилізація й енергетична переробка органічних відходів відкриває перед бізнесом нові вигоди і можливості.